Work Text:
Мері витратила стільки грошей, що, аби хоч якось їх покрити, Ніл мав бути золотим у прямому сенсі цього слова. І він був. Хлопець дуже непогано грав у ексі, стрімко набирав популярність, ловив на собі погляди, увагу, інтерес з сторони спортивної аудиторії — усе те, що легко перетворюється на гроші, якщо правильно цим розпорядитися, монетизувати.
Та попри це, в лисі залишалося щось, що не давало Ічіро спокою, щось невловиме, але вперте, ніби приховане під шкірою бажання вирватися назовні, і часом йому здавалося, що варто лише послабити хватку — і цей рудий красунчик вислизне, зникне, розчиниться так само легко, як це колись зробила його мати. Ця думка, як би це не дратувало, проте мала під собою деяку ймовірність, особливо з огляду на те, що дядько Ніла, Стюарт, вже встиг зрадницькі зв’язатися з ФБР, а отже, за певного збігу обставин, у його племінника цілком міг з’явитися шанс утекти, отримати допомогу, зникнути з поля зору раз і назавжди.
Ічіро не був тим, хто дозволяє подібні ризики, тому варіантів залишалося небагато: свободу активу потрібно було обмежити настільки, щоб сама ідея втечі для нього вже втратила сенс, щоб навіть думка про неї здавалася чимось абсурдним і недосяжним, і якщо вже Ніл через свою блудливу природу не може відпрацьовувати вкладені в нього гроші відкрито — він зробить це інакше, там, де можливості до його блуду будуть зведені майже до нуля.
Саме тому, коли будівництво церкви в українській глушині нарешті завершилося, один із численних проєктів Ічіро раптово набув нового значення, ніби те, що довго існувало як черговий пункт у списку інвестицій, раптом стало ідеальним механізмом впливу, і рішення — відправити Ніла туди, — склалося майже миттєво, без вагань і без альтернатив, як єдино логічний спосіб використати простір, який мільярдер сам же й сформував. Село, в яке він планував відправити Ніла, було відрізане не лише від великих міст на кшталт Дніпра, а й взагалі від будь-якого відчуття зовнішнього світу, бо дороги туди існували радше формально, ніж фактично, зв’язок працював дуже погано і так його спеціально глушили, тому що місцеві через ефективну політику мера вже всі самі погодились і зібрали підписи, щоб дияволову мережу вимкнули. До речі то, що цим самим дуже ефективним мером був наш Ічіро також було великим плюсом в користь місця. У бідного Ніла просто не буде до кого звернутися, тому як ніхто не захоче допомагати, якщо знає кому саме перейде таким чином дорогу. І хлопчик тепер кожен день без варіантів буде зайнятий тяжкою і праведною роботою, щоб покрити гріхи матери. Зовнішній світ буде йому за межами хоч якоїсь досяжності.
— Ти вже чув, що твого батька випустили? —Ічіро промовив це буденно, наче зауважив про щось на кшталт зміни погоди в місті, проте в тиші машини кожне слово впало з важкості камінної брили.
Лиси завжди чують запах крові за милю, і зараз Джостен відчув його на власних губах. В нього ніби ноги мимоволі змістилися, приймаючи стійку, готову до старту; інстинкти, виплекані роками втеч, кричали йому біжать, куди очі бачать, лише би зникнути, розчинитися в повітрі, перш ніж темні тіні минулого знову зімкнуть на шиї свої крижані пальці.
— Здадити мені татові? Вирішили особисто відвезти мене йому на вечерю? — Ніл кинув це через плече, намагаючись надати голосу сталевих ноток. — Яка вам із цього вигода? Чи «Моріями» тепер працюють на посиденьках у Веснинскі?
Він виплюнув це прізвище, наче отруту, сподіваючись, що звучить як людина, яка розуміє ієрархію мафіози. Насправді ж Ніл знав лише те крихти, що йому проговорив Ріко та його дружок, Жан Моро. А ще було щось в уривчастих, напівбожевільних нападів паніки Кевіна, коли він у дриню напʼється. «Лорд», «Господар», «Мала свита» — Ніл це іноді, коли спускався за водою, чув біля дивану, проте не особливо слухав, для нього це були лише страшні титули з чужої казки, значення яких він ледве вловлював. До речі, як вже зрозуміло, не дивлячись на зовнішню впевненість, в душі він не єбав, як працюють механізми в кримінальному всесвіті, хто кому вклоняється і яка ціна зради — для нього це все було темним лісом. Він грав у блеф із порожніми руками, сподіваючись, що його впевнена поза зійде за знання справи.
Ічіро повільно повернув голову. У світлі приладової панелі його очі здавалися двома монетами, кинутими в чорний колодязь. Він бачив Ніла наскрізь: ці стиснуті щелепи, цей надто прямий погляд — це був дуже погано зроблений дешевий крихкий фасад. Хлопчисько абсолютно ідіотично намагався вискалити зуби, навіть не знаючи, чи є у нього право на цей рик і фігура якого масштабу перед ним(примітка: якщо б у Ріко таке було, він був би суперменом). Мері Хетфорд добре навчила сина втікати, але схоже на то не врахувало, що його рано чи пізно все одне піймають. Ховатися все життя ніяких вкрадених грошей не хватить та і, до щастя, інфляція з кожним роком їх зʼїдає.
— Смерть — це марнотратство, — голос чоловіка в чорному костюмі прозвучав настільки низько й оксамитово, що Ніл відчув цей звук шкірою, наче дотик гострого леза. Здавалося це не гарантує нічого доброго. Початок кінця і головне він сам підписав приговор, залізши в цю дурацьку машину.
Довільним реакцією, Лорд не ворухнувся, але атмосфера в машині відразу змінилася: і без цьогоповітря стало густим і залізним, як свіжа кров. В Ічіро не було ніякої людської теплоти — лише бездоганна, неземна довершеність хижака, що занурений у тінь. Його присутність давила на легені, витісняючи будь-який кисень. Коли він повільно повернув голову до Ніла, у його очах не було ні гніву, ні жалю — лише порожнеча безодні, яка байдуже розглядала комах.
— Натан здере з тебе шкіру за годину, мій дорогий Абраме. Він зробить це з хворобливою старанністю, просто щоб почути, як ти співаєш свою останню агонію. Йому потрібне твоє м'ясо. Мені ж… — Ічіро зробив паузу, і в кутику його губ майнула ледь помітна, тонка, як нитка, посмішка, від якої захотілося закричати. — Ти потрібен функціональним. Твої дитячі уявлення про «користь» надто дрібні. Ти не товар. Ти — інвестиція. Моя приватна власність.
Ічіро зробив коротку паузу, дозволяючи запаху страху змішатися з ароматом дорогого тютюну.
На Ніла було боляче дивиться, він тепер остаточно нагадував побитого дряхлого вуличного пса, якого загнали в кут темного провулка. Він вискалював зуби, його тіло тремтіло від напруги, готове до останнього, самогубчого кидка, але перед величчю Ічіро цей опір здавався дрібним і нікчемним. Собака може кинутися на іншу собаку, але що вона зробить проти найстрашнішої тварини, розпущеної людини? Ніл відчував себе обдертим до кісток під цим поглядом; уся його впевненість, яку він так старанно збирав із розповідей Ріко, Жана та Кевіна, розсипалася в прах. В кінці кінців перед ним сидів не просто мафіозі, а сам диявол во плоті.
— Я пропоную тобі нову угоду. Ти станеш моїм інструментом, — Ічіро промовив це майже лагідно, але в цій ласці було більше загрози, ніж у постійних орах М’ясника. — . Доки ти приносиш прибуток і виконуєш мою волю, я триматиму твого батька на ланцюгу в самому темному підвалі.
Він простягнув руку — повільно, даючи Нілу можливість здригнутися — і поправив комірець його куртки з такою власністю, ніби затягував нашийник.
— А коли ти відпрацюєш кожен цент, що заборгувала твоя мати, мені байдуже, тілом чи твоєю світлою головою, — я особисто вкорочу віку твоєму батькові і подарую тобі його голову на тарелі. Один удар милосердя, і ти вільний. Зможеш зникнути, розчинитися в тумані, котитися на всі чотири сторони. Якщо, звісно, до того часу в тебе ще залишиться живе серце, яке зможе відчути цю свободу, і місце, куди повернуться.
Це була пропозиція від справжнього диявола, і вона звучала занадто спокусливо, щоб бути правдою. У цьому світі за все доводилося платити, але ціна власного життя та смерті ката здавалася Нілові цілком прийнятною. Вибору все ж ніколи не було. Не у нього….