Work Text:
Вперше вони знову зустрілись на виклику.
Через спеку зайнявся цілий квартал, горіли будинки і сміттєві баки, кричали люди. Бак саме виводив жінку похилого віку з будинку, коли почув в рації до болю знайомий голос.
– Авіація на підльоті, раджу всім сховатися.
– Томмі?..
– Радий тебе чути, Еване.
І наче нічого надзвичайного не сталося. Звичайна робоча комунікація. Та решту дня Бак знову не міг думати ні про що, окрім Томмі.
Не сказати, що всі ці місяці він безперервно думав про свого колишнього. Іноді на думки зовсім не вистачало часу, особливо після тяжких змін. Він не поставив своє життя на паузу. У нього завжди були Едді та Крістофер, а тепер зʼявився і Тео. Часом від втоми після роботи та домашніх справ він засинав так швидко і міцно, що на ранок не памʼятав власних снів. Та траплялося, що під час дороги на роботу по радіо грала та сама пісня, під яку вони з Томмі намагалися танцювати, або хтось заводив розмову про вертольоти, і ось Бак вже шукав очима знайому постать. Ні, він не ставив своє життя на паузу, він жив далі, з героїзмом долаючи всі випробування, які підкидало йому життя, але в глибині душі він боявся, що Томмі чинить так само.
Друга їх зустріч сталася вже в більш невимушеній обстановці. Вони з Едді та дітьми саме йшли до кінотеатру на премʼєру нового фільму про Людину-павука. Тео обожнює фільми про супергероїв, а Кріс залюбки дивиться їх разом із ним по двадцятому колу, беручи на себе роль старшого брата і терпляче пояснюючи малому незрозумілі моменти.
– Ні, я не згоден, ми можемо сходити в кінотеатр ще тричі під час показу.
– Баку, вже завтра в інтернеті буде купа піратських викладок, – сміявся Едді, якого очевидно дещо втомлювала ця фанатична любов до фантастики.
– Але тату, – озвався Крістофер, – там жахлива якість…
– Ось тому ми прийдемо сюди знову, – погодився Баклі. – Я порахував наші зміни.
Діти радісно вигукнули, на знак підтримки, а Едді лише покачав головою, здаючись. Раптом Едді зупинився, дивлячись кудись перед собою. Бак прослідкував за його поглядом. Від несподіванки він мало не збився з кроку.
Томмі.
Першою думкою було просто його ім’я. Другою – усвідомлення того, як усе це виглядає збоку.
– Привіт, Томмі.
Евану захотілося дати собі ляпаса. Ще вчора перед сном він згадував ту їх коротку комунікацію на виклику минулого тижня і знову мучив себе думками, про «що, якби?..». Сьогодні ж Томмі бачить його в компанії Едді та їх синів, явно докорінно невірно інтерпретуючи цю ситуацію.
– Привіт, хлопці, – Томмі на кілька секунд затримався поглядом на них обох і на хлопцях, а потім усміхнувся. – Не очікував зустріти ваше сімейство.
– Ти прийшов на фільм сам? – з ноткою жалю в голосі, запитав його Крістофер. Томмі лиш кивнув, затримуючись поглядом на Баку, і пройшов в приміщення.
Бак намагався посміхатися, незважаючи на тривогу всередині і дивне бажання догнати чоловіка та пояснити йому усе. Всадивши хлопців на дивани в холі кінотеатру, вони з Едді збиралися взяти квитки та закупити снеків до фільму, але побачивши Томмі біля касової стійки, Бак зупинився.
– Я піду сам.
– Ти впевнений? – Едді прослідкував за його поглядом.
– Так, думаю що так.
– Баку, минулого разу… – почав було Діаз, але хлопець зупинив його.
– Минулого разу я добряче проєбався, – він піджав губи, все ще слідкуючи очима за Томмі, ніби боячись втратити його з поля зору.
– Гаразд, я посиджу з хлопцями.
Баклі рідко коли порушував принцип «не входити двічі в одну річку», але Томмі… саме він постійно ставав причиною цього виключення з правил. Він зловив себе на думці, що навіть не замислився про те, що серце його колишнього може бути вже зайнято.
Від цієї думки на душі стало відверто паршиво.
І захотілося спекти зо два десятки пирогів.
– Не знав, що ви нарешті разом, – голос Кінарда, висмикнув Баклі з власної голови.
– Ми не… ми не разом.
– Ти досі це заперечуєш?
– Я не прагну стати для Едді партнером, – замотав головою Бак, – ми чудові друзі, але не партнери. Ні в якому випадку. Ми просто гуляємо з дітьми.
– То цей хлопець – твій син?
Бак кивнув, помітивши, що Томмі розглядає Тео.
– Я став донором сперми для своїх друзів, але вони загинули в автотрощі і я… я забрав Тео. Не міг залишити власну плоть і кров напризволяще.
– То ти зараз вільний, – кивнув Томмі, скоріше констатуючи факт, ніж запитуючи.
– Так. А ти?
– Все залежить від завтрашнього дня.
– Пробач?
– Якщо ти погодишся зустрітися на каву.
Близько десятка разів за останні пʼять хвилин він поглянув на час. Ну і що з того, що вони домовилися зустрітися о восьмій, а зараз лише без пʼяти хвилин?
Бак замовив склянку води з лимоном, ніби вона мала дивним чином прибрати його тривожність, і прийнявся розглядати людей навколо. Деякі з них, однозначно, мали робочі зустрічі, оскільки на їх столах розміщувалися ноутбуки і якісь папери. У декого було перше побачення, – ці ніякові, і водночас вивчаючі погляди, не сплутаєш ні з чим. Хтось розходився. Це було видно по сумним обличчям і старанному униканню поглядів. Йому раптом стало цікаво, чи є серед усіх цих людей ще хтось, хто наважився повернутися один до одного після розриву?..
– Привіт.
– Привіт, – Бак посміхнувся Томмі, який ніби просто виник нізвідки. – Я вже…
– Не очікував, що я зʼявлюсь на побачення, яке сам призначив? – чоловік посміхнувся, демонструючи йому екран смартфона, час на якому показував рівно восьму.
Бак завис. Томмі досі знав його тривожний характер до останньої думки.
– Взагалі, я хотів сказати, що замовив нам каву, – віджартувався Бак. – Тобі з корицею і без вершків, як ти любиш. Як ти колись… любив, – уточнив він, зловивши себе на дивній думці: а чи досі вони обидва ті самі люди, що колись не змогли побудувати спільне майбутнє?
– Еване, я хочу дещо прояснити для початку. Я не хочу вдавати, ніби розриву не було, але я зацікавлений в тому, щоб ми спробували з чистого листа.
– Ти більше не любиш каву з корицею? – це питання вирвалось зовсім випадково і Бак подумки відсмикнув себе за те, що поводиться надто інфантильно.
– Люблю. Просто всі ці місяці наші життя, як і ми самі, не стояло на місці.
Решту вечора вони говорили ні про що і про все водночас. Обговорювали роботу, спільних знайомих та колег, цікаві виклики і навіть політичну ситуацію в світі. Бак відчув, що починає розслаблятися, і усвідомив, що тривога майже відступила, але рівно в цю саму мить вона знову підняла свою голову, волаючи, що відсутність причин тривожитись – це привід тривожитись.
– Тож ти увесь цей час ходив на побачення? – запитав Бак, пізно розуміючи, що починає саботувати невимушену розмову.
– Я не бачив приводів ставити життя на паузу. А ти – ні?
Бак задумався. Не те, щоб він не очікував цього, навпаки, було цілком логічно, що Томмі продовжує шукати партнера, який відповідатиме усім його потребам. У якого не буде проблем самоідентифікації, у якого не буде незрозумілих почуттів до кращого друга... В цей момент Баклі зрозумів, що всі ті фактори, які раніше ставали перешкодою для них – зараз просто не мають значення. І від цього йому чомусь стало страшно.
– Було кілька… одноразових зв’язків, – невпевнено відповів Бак, зосереджено дивлячись на свої руки, які зараз розривали паперову серветку на десятки дрібних клаптиків. – Але нічого серйозного.
– А що не склалося з Едді? – вкрай спокійно запитав Томмі.
А й дійсно. Що не склалося?
– Едді близька для мене людина, – Бак все ще катував серветку, не піднімаючи очей на Томмі, ніби боячись, що розмова про його почуття до Едді змусить Томмі піти. Знову. – Це незмінно. І, можливо, колись в цій гаммі почуттів був натяк на щось романтичне, але тепер це трансформувалося в міцну дружбу, яка ні за що не стане чимось більшим.
– То ти навіть не намагався зробити щось, щоб не зруйнувати дружбу?
Це було питання із зірочкою. Бак почував себе, ніби він знову на сеансі психотерапевта, який наштовхує його своїми питаннями на вкрай неприємні відкриття.
– Ні, але тільки тому, мабуть, що хочу бути йому другом більше, ніж хотів би спробувати бути партнером, – Бак нарешті підвів очі. Це була найчесніша відповідь і, мабуть він вперше усвідомив це так ясно насамперед для себе самого.
Томмі кивнув і, на подив Бака, залишився сидіти на місці.
Їх розмова плавно перейшла до обговорень останнього турніру в Нешвіллі та їхньої перемоги там. Томмі зізнався, що слідкував за турніром в інстаграмі, від чого Бак розплився в посмішці, зашарівшись.
Коли Кінард підвіз його додому, час вже наближався до опівночі. Дивно, як швидко летять години поруч із тим, за ким ти так сильно сумував багато місяців. Раптом Бак задумався: чи для Томмі ця зустріч така само приємна і дещо ностальгічна?
Відповідь не змусила себе чекати.
– Як щодо вечері завтра? Після твоєї зміни?
– Я цілковито “за”, – кивнув Бак, – але Тео немає із ким залишити. У Медді двоє дітей, Ген та Едді зібралися і боулінг з дітьми, а Тео надто активний для таких розваг і я…
– Хей, Еване, зупинися, – перервав його Томмі. – Нам не обов’язково виключати Тео зі своїх планів.
Він сказав це так спокійно, ніби в цьому не було жодної проблеми. Та у Бака увесь вечір на фоні свідомості крутилося ще одне питання, немов пластинка: а що як це саме він вже не та людина, яку Томмі колись покохав? Тепер він не просто гарячий пожежник, найбільшою проблемою якого є його бісексуальність. Тепер він батько. У нього є обов’язки, відповідальність, сезонні застуди, щеплення, скоро почнеться школа і домашні завдання. І він вже не той ризиковий хлопець, здатний робити дурниці, бо тепер є Тео – маленька частинка його самого, у котрого в цьому світі більше немає зовсім нікого. Що як цей Бак – не те, що хоче бачити Томмі поряд із собою?
– Ти пропонуєш…
– Я пропоную тобі познайомити мене зі своїм сином, – кивнув Томмі, не зводячи з нього очей. – Кажуть, я добре ладнаю із дітьми.
– І це не буде… проблемою?
Баку стало огидно від власних слів. Він в жодному випадку не вважав свого сина проблемою. І якщо для Томмі це стане перешкодою, вони просто припинять, допоки знову не влипли в ці стосунки настільки, що черговий розрив просто знищить їх обох.
– Один Баклі це прекрасно, але двоє – вже щось новеньке, – Томмі посміхнувся і поклав долоню на його щоку, погладжуючи шкіру великим пальцем.
Бак не встиг навіть сформулювати думку, як чоловік наблизився, торкаючись його губ своїми.
І світ не перестав існувати. Тіло все ще відчувалося. Думки продовжували боротися в його голові. Та м’які губи з присмаком кориці дарували дивне відчуття правильності, – правильного місця, правильного часу, правильної людини. І Бак понад усе хотів залишитись в цьому відчутті до кінця свого життя.