Chapter Text
Повня...
Вона зійшла на зоряне небо, як сходила раніше. Зійшла тим самим ідеально круглим сліпучим диском, сріблячи своїм світлом тихі хвилі Атлантичного океану. Але ця ніч була особлива. Десь там, на темній глибині, тисячі років зберігалася таємниця. Ледве помітні ниточки, що пов'язували її з людством, були єдиною тріщиною в непробивному куполі, що огортав цей секрет. На далекому дні, в непроглядній темряві вона йшла крізь століття, залишаючись таємницею до останнього.
Цієї, як здавалося, звичайної травневої ночі вже давно іржаві ланцюги, що сковували її, розпалися. Таємниця відкрилася, як розгортається стара запилена книга, що довго лежала на верхній полиці. Таємниця перестала бути таємницею — і те, що сталося, не зможе довго залишатися без наслідків...
— Привіт.
Вибач, що так довго не навідувала, я трішки загубилася в часі. А ще довелося розповісти про все. Це не найкраща історія, і мені важко розповідати її без сліз. Зараз, поки я сиджу тут, під літнім сонцем і теплим вітром, моє тіло пронизує холод. Я вже давно не відчувала тепла, але дуже хочу відчути. Знову відчути себе живою. Хочу знову поплавати...
Знаєш, раніше я не помічала, наскільки мінливим може бути життя.
Наскільки мінливим може бути все і ніщо не може бути вічним. Щось іде, і ми забуваємо про це, глибоко в душі зберігаючи спогади. Щось приходить, і ми стоїмо перед вибором, пускати це у своє життя чи ні. Час не можна повернути назад, не можна повернути те, що давно вислизнуло, немов пісок крізь пальці, і не можна відмовитися від того, що дарує нам новий день. Зволікати не можна. Я б багато чого віддала, щоб зрозуміти це раніше.
У тебе бувало таке відчуття, ніби вчора ти був найщасливішою людиною на світі, а сьогодні щось боляче вдарило тебе по ребрах і ти ледве дихаєш? Я почуваюся так зараз. Я знайшла щось цінне, а натомість втратила тебе.
Я була у церкві минулого тижня, уявляєш? Так, мені теж смішно. І ні, я не стала різко вірити в богів. Але мені сказали дещо. Сказали, що життя — це те, що не можна осягнути до кінця, це шлях, який має багато перехресть. Головне — правильно оминати перешкоди. Пам'ятати, що кожен день — це другий шанс. Поки ти живий, у тебе є безцінна можливість намагатися.
Я б хотіла віддати цю можливість тобі.
Колись давно я подумала, що як настає такий момент у житті, коли розумієш, що ти змінилася? Ти вже не така, якою була раніше. І тебе такою люди вже не приймуть. Ніколи. Люди завжди боялися того, чого не розуміли, і цього не змінити. І тоді переді мною вперше постало питання: як жити із цим? Кому можна в цьому житті довіритись? Хто зрозуміє тебе по-справжньому, без огидної зневаги й зайвої жадібності? Хто я тепер?
Але чи має це значення? Хто я, хто ти, хто твій друг поряд з тобою? Якщо ми залишаємося разом попри все, хіба не все одно? Я стільки помилялася, і мені іноді так важко зрозуміти, що я вже нічого не можу змінити.
Шкода, що я лише зараз про це думаю. Шкода, що я недостатньо цінувала моменти з тобою. Ти розумів мене, тобі я могла довіритись. Пробач мені. За все. Я повинна була мовчати.